Історія освіти села Селища
Після хліба найважливіше для народу – школа.
Ж.Дантон
Жителі Селища прагнули до знань, але можливості їх одержати не було. Існувала лише невеличка школа в будинку священика. Навчалось там 34 учні.
Приблизно в 1865 році було відкрито відділення Тиврівського народного училища. В ньому здобували знання лише діти з багатих родин, спроможних платити за навчання. Навчав їх грамоти вчитель Афанасій Воровський. Він часто пропускав уроки, тому що проживав в іншому селі.
16 червня 1868 року батьки написали «Его Вісокоблагородию Господину Мировому Посреднику 1-го Участка Винницкого Уезда», що відмовляються платити за навчання своїх дітей, допоки не вирішиться питання постійного місця проживання вчителя у с. Селище.
На той час село було досить великим. Багато людей працювало на підприємствах, залізниці. Вже більше було родин, спроможних навчати дітей. В 1875 році було відкрито однокласне навчальне училище Міністерства народної освіти. Його відкриттю посприяв просвітник і літератор Тит Щеньовський, який жив і працював в нашому селі. Спочатку воно розміщувалось в громадському будинку. На його утримання казна відпускала 150 карбованців. Від громадян надходило 340 крб. 65 коп.
В школі навчалось 55 хлопчиків і 4 дівчинки. Навчання проводилось російською мовою. Одним із перших вчителів був Аполлінарій Віталійович Ковалевський. Він мав звання сільського народного учителя. При училищі була одна десятина землі, на якій учитель заклав сад, город.
Перше спеціальне шкільне приміщення на кам’яному підмурку дерев’яними стінами і бляшаним дахом було побудоване у 1883 році. В ньому було дві класних кімнати і квартира для вчителя. Земляна ділянка, на якій збудували школу, належала волосній управі.
В 1900 році селяни порушили питання про відкриття двокласного училища. Приміщення було замале, тому протягом кількох років брали в оренду кімнату в жителя села.
Через декілька років вирішили побудувати для школи ще одне приміщення . Зводили його з матеріалів запасного магазину, що був у селі. Будівництво його завершили лише в 1902 році.
На відкритті новобудови був присутній пан, який фінансував будівництво. Під час урочистостей панові треба було здати рапорт. Оскільки в селі не знайшлось такого, хто зміг би це зробити, то запросили відставного офіцера із сусіднього села., який добре з цим впорався. Панові це настільки сподобалось, що нагородив офіцера двома десятинами землі.
Цей будинок простояв до 1974 року.
Кількість учнів з року в рік зростала. В 1908 році за планом мало прийти до школи 120 учнів, а прийшло 150. Число учнів збільшилось за рахунок дітей з навколишніх сіл. Школа мала два класи. Кожний ділився на групи. Перший клас мав 3 групи, другий – 2 групи. Урок в ті часи тривав 1 годину. Навчальний тиждень був шестиденним. Кожна група мала щоденно по 5 уроків. Перед уроками проводилася загальна 15-хвилинна молитва. З 1 листопада по 1 березня заняття починали о 9-ій годині, в інший, світліший час року, - о 8-ій годині. В кожному класі по 3 години на тиждень навчали закону Божого. До навчання висувалися високі вимоги. Відмінників майже не було. За порушення дисципліни, невивчений матеріал існували фізичні покарання.
Після встановлення радянської влади було введено обов’язкове навчання всіх дітей шкільного віку. Відмінили вивчення закону Божого і фізичні покарання. Учителі проводили роботу по ліквідації неграмотності серед дорослого населення.
По підсумках 1925-1926 навчального року, за документальними свідченнями, керівництвом було відмічено досягнення педагогічного колективу.
На 1928 рік у селі нараховувалось 58 осіб неграмотних дорослих від 18 до 35 років. До їх навчання залучали не тільки учителів, а й тих, хто вмів читати і писати.
В 1926 році школа мала ще багато проблем: відсутність підручників, методичної літератури, переповненість класів. Це змусило наших односельців поїхати до міста Харкова добиватись того, щоб відкрили в селі 7-річну школу. Допоміг їм в цьому наш земляк Малашкевич Іван – він був тоді секретарем ЦК Компартії України. Через три роки школа була відкрита. Її першим директором був Заводюк Іван Харитонович, завпедом - Клєбан Юрій Гнатович.
У 1940 році школу очолив Малиновський Влас Іванович. Працювали 14 вчителів. Учнівський колектив налічував 400 учнів. Навчання проходило в дві зміни.
У вересні 1941 року діти займались лише кілька тижнів. В роки окупації в приміщенні школи розмістився німецький штаб. Частину шкільного майна фашисти викинули, частину використали для власних потреб. За звітом від 24 червня 1944 року, школі нанесено збитків на суму 91 277 крб. Коли німці залишили село, учні повернулися до школи. Директором школи був призначений Дацюк Йосип Максимович. Навчатися і навчати було складно через відсутність необхідного шкільного приладдя, підручників. Проте в класах було тепло – вчителі й учні старших класів заготовляли дрова, рубали вербу на берегах річок. Класи були переповнені – в перший клас пішли діти трьох років народження, в тому числі ті, які в часи війни не мали можливості навчатися.
В 1946 році очолював педагогічний колектив Сідлак Дмитро Павлович. Він домігся виділення в колгоспі ділянки землі для школи, яку засіяли просом. Перший зібраний урожай в голодний 1947-й рік врятував життя багатьом дітям. Безкоштовно харчували дітей-сиріт. А 1 Травня всім учням школи зробили подарунок – дали по тарілці пшоняного супу.
В 1948 році навчалося 364 учні. Оскільки обов’язковою на той час була лише початкова освіта, в старших класах вчилася лише чверть всіх дітей цього віку. Решта йшла працювати , щоб прогодувати родину.
Навчання у 8-10 класах до 1953 року було платним – 150 крб. на рік. Школа продовжувала працювати в дві зміни. Іспити учні здавали, починаючи з 4 класу.
В 1954 році наша школа отримала статус середньої завдяки зусиллям секретаря партійної організації Степана Юхимовича Космини. На посаді директора школи працював Олександр Григорович Федун. Приміщення школи на той час стало аварійним.
У 1960 році розпочали будівництво нової школи, яке закінчили через три роки. Всією шкільною громадою включилися в облаштування нового приміщення.
Суспільне і політичне життя шкільного колективу, як і в усій країні, було активно-обов’язковим. Учні першого і другого класів ставали жовтенятами, а випускники початкової школи – піонерами. Майже всі старшокласники ставали комсомольцями. В школі діяла первинна партійна організація, яка налічувала 9-12 педагогів.
В період 1964-1991 р.р. в школі працювало багато молодих учителів-0комсомольців. З її числа була створена й учительська комсомольська організація, яку очолювали Матвієнко О.Г., Брига Л.А., Сакалюк В.В.
Кожний учнівський загін і дружина носили ім’я когось із героїв громадянської чи вітчизняної війни. Дружина нашої школи носила ім’я тричі Героя Радянського Союзу Покришкіна А.І.
19 травня відмічали День піонерії. Свято розпочиналося урочистою лінійкою, ввечері запалювали велике вогнище, біля нього лунали піонерські пісні. Кращі учні обов’язково їхали на районний піонерський зліт.
З 1986 року на посаді директора працював Бондар Д.А. В 1993 році він добровільно залишив посаду. Його змінила Гавриш М.М. Селищанська школа утвердилась як школа, де працює згуртований колектив педагогів, який користується повагою батьків та учнів, бо поєднують в собі любов до справи, до дітей, впроваджують в навчально-виховний процес інноваційні комп’ютерні технології.
Нині школа нараховує 254 учні, яких навчає 24 вчителі. Всі вони мають вищу освіту. З них більша частина закінчила нашу школу. Сьогодні цей заклад намагається йти в ногу з часом, доносити до сільських дітей сучасні технології навчання, щоб вони впевнено і комфортно почувалися в соціумі. Тут обладнано два комп’ютерні класи, де учні вивчають ази основ інформатики, починаючи з 1 класу. Проводяться різноманітні заходи, спрямовані на розвиток духовної особистості.
За період роботи середньої загальноосвітньої школи з її стін вийшло більше 1000 випускників. 38 з них закінчили школу з відзнакою. Майже кожного року є переможці ІІ етапу Всеукраїнських предметних олімпіад .
Безперечно, школа сьогодні має значні досягнення, але залишається й багато проблем, які вона здатна подолати в майбутньому.