Штрихи історії села Селище
Соснової снаги нап’юся,
До дуба тихо пригорнуся.
З берізкою порозмовляю,
Життя, мов книгу, погортаю.
Історія – наука вічна. Вона пишеться щогодини, щоднини, щороку. Ті миті складаються у віки, як із крапель води утворюється океан. І від того, яка буде крапля, чиста чи мутна, залежить чистота океану, тобто історії нашого суспільства.
Початок ХХ століття багате на історичні події (вони не оминули нашого села), які швидкими кроками змінювались одна за другою: колективізація, голодомор 1932-1933 років, коли вмирали люди з голоду у великих муках, плач лунав тихий, бо голодні божеволіли і божевілля те було страшне. І люди їли, хто що мав, а хто нічого – теж їли, але вже собі подібних ...
Згодом почалися сталінські репресії. «На Україні тридцять сьомий рік почався в тридцять третьому,» - сказав один з політиків.
Був зв’язок 1933 року з 1937 роком, бо однаково знищували людей.
Із пісні слів не викинеш,
А з пам’яті – подій.
В 1939 – 40 роках життя в нашому селі дещо нормалізувалося. наш колгосп став одним із передових у районі. Радості не було меж. Але це тривало недовго.
На території села, в лісах розташувалися літні військові табори. Люди насторожились. В Європі вже йшла світова війна.
22 червня 1941 року селищани почули страшне слово - «війна». Через кілька днів бомби почали падати і на наше село.
Під час окупації, а вона тривала ** днів, в селі діяв партизанський загін «За соціалістичну Батьківщину», керував яким житель сусіднього села Комарів петро Мартинович Білокурський (капітан Червоної Армії).
Загону доручили знищити німецький штаб, який розмістився в приміщенні старої школи, та міст, який проходив через річку Буг. Фашисти загін в кількості 9 чоловік знищили. Хату, де вони перебували, спалили. Кілька днів трупи валялись на землі.
Після страти партизанів німці з поліцаями йшли по вулиці Лінії і палили хати, хліви, клуні.
Згодом почали скликати людей на «збори», де мали забрати їх в заручники. Люди не йшли, тоді поліцаї пішли по хатах. Вони забирали людей чоловічої статі. Таким чином захопили 50 заручників, яких відправили до Вінниці, а далі – до Німеччини. Багато з них ще по дорозі повтікали. Частина в рабстві загинула. Дехто повернувся додому. В школі є відеозапис з бувшими остарбайтерами, де вони розповідають про жахіття, яке прийшлося пережити.
Ціною великих жертв здобута перемога нашого народу у роки Другої Світової війни. Давно вже відгриміли останні залпи гармат, зарубцювалися рани на українській землі та роки не стерли в народній пам’яті подвиги героїв.
Більше 600 наших односельців воювали на фронтах Другої Світової війни, 264 – загинули. Багато повернулись до рідних домівок.
На сьогоднішній день залишились одиниці. Вони вже не мають здоров’я рухатись. Учні щороку напередодні Дня Перемоги вітають учасників бойових дій, ветеранів Другої світової війни вітальними листівками, квітами.
У навчальному закладі вже багато років існує Зал Бойової Слави. Він постійно поповнюється новою інформацією щодо Другої світової війни та тими подіями, які Україна переживає сьогодні.
Ми пишаємось тим, що односельчани захищали і продовжують захищати свою землю в зоні АТО.
Жорстока війна забирає життя захисників.
Педагогічним колективом оформлено стенд «Ні – знову!», на якому поєднали події Другої світової війни і війни на Сході України в наш час.
З метою національно-патріотичного виховання в переддень Дня Перемоги для учнів початкових класів у залі будуть проводитись уроки мужності.
Члени загону «Пошук»